Китай наступає: як блокада Ормузької протоки зробила Піднебесну експортером пластику

Вузьке місце нафти та асиметрична перевага Китаю

Спочатку криза вдарила й по китайських виробниках. У квітні 2026 року підприємства, що постачають сировину для текстилю та пластмаси, скоротили виробництво до найнижчого сезонного рівня за три роки через зростання вартості сировини та падіння попиту . Кілька великих виробників терефталевої кислоти (PTA), зокрема один з найбільших — Hengli Petrochemical, — зупинили частину потужностей, вивівши з ладу близько 20% національних потужностей. Рівень завантаження галузі впав до 68% .

Однак загальна динаміка була на користь Китаю. Його нафтохімічний сектор потерпав від жорсткого надлишку потужностей ще до війни. У жовтні 2025 року Міністерство промисловості Китаю викликало нафтохімічні компанії для обговорення проблеми надвиробництва та, як це називають у Пекіні, «інволюції» — запеклої внутрішньої конкуренції, яка знищує маржу . Уряд визначив 15 продуктів із високим ризиком надлишку, зокрема полівінілхлорид (PVC), поліпропілен (PP) та поліетилен (PE) .

За попереднє десятиліття Китай побудував сім гігантських нафтохімічних комплексів, обігнавши США за виробництвом етилену та поліетилену . Потужності з виробництва етилену сягнули, за оцінками, 66 млн метричних тонн на рік у 2025 році, і ще 32 млн тонн планувалося ввести між 2023 та 2028 роками . Лише у 2024–2025 роках було додано понад 10 млн тонн/рік етилену, а на 2026 та 2027 роки заплановано ще 6,3 млн і 6,8 млн тонн відповідно .

Цей попередній надлишок став стратегічним активом, коли вибухнула криза в протоці. Коли в березні 2026 року решта Азії відчула перебої з постачанням, Китай став головним експортером, використовуючи диверсифіковану логістику та наземну сировину, зокрема технологію «вугілля-в-олефіни» (CTO) . Китайські виробники мали і фізичну змогу наростити випуск, і комерційний стимул шукати покупців за кордоном, оскільки внутрішній попит був слабким .

Від імпортера до регіонального постачальника: несподіваний результат

До середини 2026 року численні звіти дійшли висновку, що Китай став відносним переможцем Ормузької кризи. The New York Times повідомила, що Китай значною мірою уникнув найважчих наслідків конфлікту, не зазнавши інфляційних стрибків та економічних потрясінь, які вразили багато інших країн . Консалтингова фірма The Asia Group дійшла висновку, що Китай був «найочевиднішим стратегічним бенефіціаром» кризи .

У нафтохімії надлишок потужностей дозволив Китаю заповнити прогалини в постачанні по всій Азії. Пекін заборонив експорт нафтопродуктів, тиснучи на сусідів, які залежали від його НПЗ, але водночас запропонував допомогу в подоланні паливної кризи — це зміцнило важелі впливу Китаю та відкрило канали для експорту його пластику, полімерів та олефінів .

S&P Global зазначило, що війна на Близькому Сході перетворила 2026 рік із прогнозованого року надлишку нафтохімії на одну з найжорсткіших криз пропозиції в історії галузі . Для Китаю це означало, що його надлишок потужностей — проблема, з якою уряд марно намагався впоратися, — раптово став конкурентною перевагою.

Перспективи: що залежить від мирної угоди

Станом на кінець червня 2026 року США досягли угоди з Іраном про припинення атак . Ключове питання — чи відкриється Ормузька протока повністю і як швидко.

Якщо протоку відкриють і мирна угода втримається: Потоки енергоносіїв з Близького Сходу, ймовірно, нормалізуються, що зменшить кризову перевагу Китаю . Втім, Пекін навряд чи швидко повернеться до колишніх обсягів закупівлі нафти в Перській затоці . Експортні канали до Південно-Східної Азії можуть частково зберегтися, особливо там, де покупці змінили постачальників під час кризи, але цінова конкуренція посилиться. Фундаментальна проблема надлишку потужностей у Китаї також залишається — уряд намагався її вирішити ще до війни, але прогрес був повільним .

Якщо мирна угода зірветься і протока залишиться закритою: Позиція Китаю як регіонального постачальника, ймовірно, ще більше зміцниться, його вплив в Азії зростатиме, тоді як сусідні країни потерпатимуть від дефіциту пального . Чим довше триватиме криза, тим міцнішою може стати відносна перевага Китаю, перетворившись на постійну частку ринку, особливо якщо конкуренти в Японії, Кореї, Індії та Південно-Східній Азії залишаться залежними від близькосхідної сировини .

Головний висновок: Відкриття протоки зменшить кризову маржинальну перевагу Китаю, але не обов'язково скасує зрушення в експорті. Надлишок потужностей у Китаї існував до війни, і криза лише прискорила неминуче просування на зовнішні ринки . Торговельні потоки нафтохімії в регіоні вже змінені — і навряд чи повернуться до моделі 2025 року навіть після повернення миру.