Українська оцінка є ще нижчою — близько 8,7 млн барелів на добу, що означало б падіння приблизно на 5% у річному вимірі . Показники суттєво відрізняються від базового прогнозу російського Мінекономрозвитку, яке очікувало у 2026 році видобуток на рівні близько 10,26 млн барелів на добу. За нинішніх умов цей сценарій виглядає дедалі менш досяжним .

У червні МЕА знизило прогноз російської пропозиції сирої нафти на 2026 рік ще на 200 тис. барелів на добу — до 8,95 млн барелів на добу. Агентство прямо пов’язало перегляд із «триваючими ударами по нафтовій інфраструктурі» та зазначило, що Україна почала діставати й до більш віддалених районів видобутку . За оцінкою МЕА, лише у квітні російський видобуток скоротився приблизно на 460 тис. барелів на добу .

Переробка: резерв потужностей вичерпується

Найпомітніший ефект ударів проявився у нафтопереробці. На початку 2026 року Росія ще могла компенсувати пошкодження, перенаправляючи нафту на підприємства, які не постраждали. Протягом більшої частини 2025 року це допомогло обмежити загальне падіння переробки приблизно 3% . Однак після нової хвилі атак запас вільних потужностей практично зник.

Волгоградський нафтопереробний завод — один із найбільших у Росії, із річною потужністю близько 13 млн метричних тонн — зупинив переробку після удару 11 лютого. Пошкоджень зазнав ключовий блок первинної перегонки, який забезпечував близько 40% потужності підприємства .

У травні повністю зупинився КІНЕФ — завод із потужністю близько 20 млн тонн на рік. Невдовзі після цього удару зазнав НОРСІ, потужність якого оцінюють у 17 млн тонн на рік . У червні повідомлялося і про пошкодження основного технологічного блоку Московського нафтопереробного заводу, розрахованого приблизно на 12 млн тонн переробки на рік .

Ще в жовтні 2025 року МЕА попереджало, що атаки стримуватимуть російські обсяги переробки щонайменше до середини 2026 року . Цей прогноз справдився: показники переробки залишаються нижчими за 5 млн барелів на добу — на рівні, якого не фіксували з перших місяців повномасштабного вторгнення .

Кількість атакованих нафтопереробних заводів у 2026 році подвоїлася порівняно з кінцем 2025 року . Географія ударів також має значення: під прицілом опинилися не лише підприємства поблизу кордону, а й об’єкти в центральній частині Росії та Москві.

Експортна політика Росії стала суперечливою

У березні одна хвиля атак тимчасово вивела з ладу близько 40% російських нафтових експортних потужностей. Було перервано або ускладнено відвантаження через балтійські порти Приморськ і Усть-Лугу, а також порушено роботу чорноморського порту Новоросійськ .

У квітні після часткового ремонту ситуація покращилася, але Росія все ще втрачала приблизно 20% можливостей експорту нафтопродуктів . Пошкодження призвели до перевантаження тих об’єктів, що залишалися працездатними, і створили ризик переповнення сховищ. За таких умов окремі нафтові родовища могли бути змушені скорочувати видобуток.

Водночас виник парадокс: морський експорт російської сирої нафти зріс до найвищого рівня за час війни. Коли внутрішні заводи не можуть переробити весь доступний обсяг, Москві простіше вивозити за кордон саме сиру нафту. У середньому з початку 2026 року морські поставки становили 3,46 млн барелів на добу — приблизно на 120 тис. барелів більше, ніж у 2025 році .

Однак і ця стратегія виявилася нестійкою. На початку червня Росія готувалася скоротити експорт сирої нафти із західних портів до 1,7 млн барелів на добу проти 2,5 млн у травні. Причина — необхідність спрямувати більше сировини на підтримку внутрішнього ринку пального .

МЕА зазначило, що сукупний експорт російської сирої нафти та нафтопродуктів у травні залишався відносно стабільним — близько 7,4 млн барелів на добу. Але його структура стала набагато більш крихкою: зростання експорту сирої нафти відбувається паралельно зі скороченням переробки та проблемами з постачанням пального .

Дефіцит пального відчувають російські споживачі

Наслідки вже вийшли на рівень автозаправних станцій. У лютому оптові ціни на бензин різко зросли після зупинки виробництва на Волгоградському заводі та пожежі на Ухтинському НПЗ .

Напередодні літнього сезону дефіцит пального поширюється окремими регіонами. Особливо складною є ситуація в районах Чорного моря та в окупованому Росією Криму . Для російської влади це означає не лише логістичну проблему, а й політичний ризик: нестача бензину безпосередньо впливає на повсякденне життя та ціни.

У січні, коли інтенсивність ударів тимчасово знизилася, Кремль зміг збільшити внутрішні поставки й ненадовго відновити експорт бензину. Проте після поновлення атак це рішення довелося фактично переглянути . Пов’язаний із Кремлем Центр макроекономічного аналізу та короткострокового прогнозування попередив, що пошкодження інфраструктури може призвести до значно різкішого уповільнення економічного зростання, ніж передбачають офіційні прогнози .

Глобальний ринок уже працює в умовах масштабного дефіциту

Російські проблеми розгортаються на тлі значно ширшого шоку. У червневому прогнозі МЕА очікувало, що світова пропозиція нафти у 2026 році скоротиться на 3,9 млн барелів на добу — до приблизно 102,4 млн барелів на добу. Водночас попит, за прогнозом агентства, зменшиться на 1,1 млн барелів на добу .

Це стало одним із найрізкіших переглядів в історії МЕА: прогноз змінився від очікуваного зростання пропозиції до безпрецедентного скорочення . Падіння попиту частково пояснюється високими цінами та перебоями з доступністю нафтопродуктів, але воно не усуває ризику дефіциту, коли фізичні поставки скорочуються швидше.

Головний чинник глобального шоку — окрема масштабна криза на Близькому Сході. Управління енергетичної інформації США оцінило, що Ірак, Саудівська Аравія, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Катар і Бахрейн разом зупинили у квітні 10,5 млн барелів на добу нафтовидобутку. Відновлення поставок через Ормузьку протоку очікувалося поступовим .

Тож скорочення російського видобутку саме по собі не виводить Росію зі світового нафтового ринку. Але воно робить її постачання менш передбачуваними, дорожчими для підтримки та вразливішими до нових ударів. Для глобального ринку це означає менше вільних потужностей і менше можливостей швидко компенсувати черговий збій — у момент, коли світова енергетична система вже працює на межі запасу міцності.

Українська оцінка є ще нижчою — близько 8,7 млн барелів на добу, що означало б падіння приблизно на 5% у річному вимірі . Показники суттєво відрізняються від базового прогнозу російського Мінекономрозвитку, яке очікувало у 2026 році видобуток на рівні близько 10,26 млн барелів на добу. За нинішніх умов цей сценарій виглядає дедалі менш досяжним .

У червні МЕА знизило прогноз російської пропозиції сирої нафти на 2026 рік ще на 200 тис. барелів на добу — до 8,95 млн барелів на добу. Агентство прямо пов’язало перегляд із «триваючими ударами по нафтовій інфраструктурі» та зазначило, що Україна почала діставати й до більш віддалених районів видобутку . За оцінкою МЕА, лише у квітні російський видобуток скоротився приблизно на 460 тис. барелів на добу .

Переробка: резерв потужностей вичерпується

Найпомітніший ефект ударів проявився у нафтопереробці. На початку 2026 року Росія ще могла компенсувати пошкодження, перенаправляючи нафту на підприємства, які не постраждали. Протягом більшої частини 2025 року це допомогло обмежити загальне падіння переробки приблизно 3% . Однак після нової хвилі атак запас вільних потужностей практично зник.

Волгоградський нафтопереробний завод — один із найбільших у Росії, із річною потужністю близько 13 млн метричних тонн — зупинив переробку після удару 11 лютого. Пошкоджень зазнав ключовий блок первинної перегонки, який забезпечував близько 40% потужності підприємства .

У травні повністю зупинився КІНЕФ — завод із потужністю близько 20 млн тонн на рік. Невдовзі після цього удару зазнав НОРСІ, потужність якого оцінюють у 17 млн тонн на рік . У червні повідомлялося і про пошкодження основного технологічного блоку Московського нафтопереробного заводу, розрахованого приблизно на 12 млн тонн переробки на рік .

Ще в жовтні 2025 року МЕА попереджало, що атаки стримуватимуть російські обсяги переробки щонайменше до середини 2026 року . Цей прогноз справдився: показники переробки залишаються нижчими за 5 млн барелів на добу — на рівні, якого не фіксували з перших місяців повномасштабного вторгнення .

Кількість атакованих нафтопереробних заводів у 2026 році подвоїлася порівняно з кінцем 2025 року . Географія ударів також має значення: під прицілом опинилися не лише підприємства поблизу кордону, а й об’єкти в центральній частині Росії та Москві.

Експортна політика Росії стала суперечливою

У березні одна хвиля атак тимчасово вивела з ладу близько 40% російських нафтових експортних потужностей. Було перервано або ускладнено відвантаження через балтійські порти Приморськ і Усть-Лугу, а також порушено роботу чорноморського порту Новоросійськ .

У квітні після часткового ремонту ситуація покращилася, але Росія все ще втрачала приблизно 20% можливостей експорту нафтопродуктів . Пошкодження призвели до перевантаження тих об’єктів, що залишалися працездатними, і створили ризик переповнення сховищ. За таких умов окремі нафтові родовища могли бути змушені скорочувати видобуток.

Водночас виник парадокс: морський експорт російської сирої нафти зріс до найвищого рівня за час війни. Коли внутрішні заводи не можуть переробити весь доступний обсяг, Москві простіше вивозити за кордон саме сиру нафту. У середньому з початку 2026 року морські поставки становили 3,46 млн барелів на добу — приблизно на 120 тис. барелів більше, ніж у 2025 році .

Однак і ця стратегія виявилася нестійкою. На початку червня Росія готувалася скоротити експорт сирої нафти із західних портів до 1,7 млн барелів на добу проти 2,5 млн у травні. Причина — необхідність спрямувати більше сировини на підтримку внутрішнього ринку пального .

МЕА зазначило, що сукупний експорт російської сирої нафти та нафтопродуктів у травні залишався відносно стабільним — близько 7,4 млн барелів на добу. Але його структура стала набагато більш крихкою: зростання експорту сирої нафти відбувається паралельно зі скороченням переробки та проблемами з постачанням пального .

Дефіцит пального відчувають російські споживачі

Наслідки вже вийшли на рівень автозаправних станцій. У лютому оптові ціни на бензин різко зросли після зупинки виробництва на Волгоградському заводі та пожежі на Ухтинському НПЗ .

Напередодні літнього сезону дефіцит пального поширюється окремими регіонами. Особливо складною є ситуація в районах Чорного моря та в окупованому Росією Криму . Для російської влади це означає не лише логістичну проблему, а й політичний ризик: нестача бензину безпосередньо впливає на повсякденне життя та ціни.

У січні, коли інтенсивність ударів тимчасово знизилася, Кремль зміг збільшити внутрішні поставки й ненадовго відновити експорт бензину. Проте після поновлення атак це рішення довелося фактично переглянути . Пов’язаний із Кремлем Центр макроекономічного аналізу та короткострокового прогнозування попередив, що пошкодження інфраструктури може призвести до значно різкішого уповільнення економічного зростання, ніж передбачають офіційні прогнози .

Глобальний ринок уже працює в умовах масштабного дефіциту

Російські проблеми розгортаються на тлі значно ширшого шоку. У червневому прогнозі МЕА очікувало, що світова пропозиція нафти у 2026 році скоротиться на 3,9 млн барелів на добу — до приблизно 102,4 млн барелів на добу. Водночас попит, за прогнозом агентства, зменшиться на 1,1 млн барелів на добу .

Це стало одним із найрізкіших переглядів в історії МЕА: прогноз змінився від очікуваного зростання пропозиції до безпрецедентного скорочення . Падіння попиту частково пояснюється високими цінами та перебоями з доступністю нафтопродуктів, але воно не усуває ризику дефіциту, коли фізичні поставки скорочуються швидше.

Головний чинник глобального шоку — окрема масштабна криза на Близькому Сході. Управління енергетичної інформації США оцінило, що Ірак, Саудівська Аравія, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Катар і Бахрейн разом зупинили у квітні 10,5 млн барелів на добу нафтовидобутку. Відновлення поставок через Ормузьку протоку очікувалося поступовим .

Тож скорочення російського видобутку саме по собі не виводить Росію зі світового нафтового ринку. Але воно робить її постачання менш передбачуваними, дорожчими для підтримки та вразливішими до нових ударів. Для глобального ринку це означає менше вільних потужностей і менше можливостей швидко компенсувати черговий збій — у момент, коли світова енергетична система вже працює на межі запасу міцності.