Велика гра в Середземному морі: Лівія повертається на нафтову арену з новими партнерами

Після майже двадцятирічної паузи в масштабних міжнародних ліцензійних раундах Лівія знову виходить на глобальну нафтогазову сцену. У червні 2026 року Національна нафтова корпорація (NOC) Лівії підписала угоду про розподіл продукції (УРП) з консорціумом у складі іспанської Repsol, турецької Turkish Petroleum (TPAO) та угорської MOL Group. Ця подія закріпила перші реальні інвестиції за підсумками ліцензійного раунду 2025 року — процесу, покликаного подолати роки недоінвестування, спричиненого політичною нестабільністю, що триває з часів революції 2011 року .

Деталі угоди: хто головний і хто скільки вкладає

Блок O7, розташований приблизно за 140 кілометрів на північний захід від Бенгазі, охоплює понад 10 300 квадратних кілометрів у глибоководній частині Середземного моря, де глибина сягає понад 1500 метрів . Це складна, капіталомістка ділянка, яка вимагатиме технологічно передового підходу. Угода чітко визначає структуру участі та операторства:

• Repsol володіє 40% часткою та виступає оператором проекту .
• TPAO (Турецька нафтова корпорація) має 40% .
• MOL Group отримала решту 20% .

Хоча угода дозволяє консорціуму проводити сейсморозвідувальні роботи та пошукове буріння, конкретні мінімальні фінансові зобов'язання публічно не розголошувалися . Однак для інвесторів це саме той нюанс, за яким варто уважно стежити, адже глибоководна розвідка потребуватиме сотень мільйонів доларів.

Ліцензійний раунд 2025: Як Лівія заманювала гігантів

Угода по блоку O7 — це не поодинокий випадок. Вона стала логічним фіналом першого за понад 17 років ліцензійного раунду Лівії, який стартував у березні 2025 року, а переможців було оголошено 11 лютого 2026 року . Цей раунд був відвертою спробою Тріполі повернути міжнародні нафтові компанії, які масово залишили країну після повалення режиму Каддафі та на тлі політичного розколу між конкуруючими адміністраціями .

Однак реальність виявилася стриманішою за початкові амбіції. Було виставлено 22 блоки (пізніше скориговано до 20), але реальні заявки подала лише жменька компаній, і врешті-решт було розподілено лише п'ять ділянок . Ось як виглядає список переможців:

• Офшорний блок O1: Eni (60%) та QatarEnergy (40%) .
• Офшорний блок O7: Repsol (40%, оператор), TPAO (40%), MOL Group (20%) .
• Наземний блок S4 (басейн Сирт): Американська Chevron — обійшла консорціум TotalEnergies-ConocoPhillips .
• Наземний блок C3 (басейн Сирт): Repsol спільно з TPAO .
• Наземний блок M1 (басейн Мурзук): Нігерійська Aiteo Group .

Результат хоч і не став тріумфальним «розпродажем», все ж дозволив повернути в Лівію таких гігантів, як Chevron (після 15-річної відсутності), та залучити новачків, як-от Aiteo та MOL Group .

Податкова реформа: як полагодили те, що відлякувало інвесторів

Головною причиною, чому компанії десятиліттями ігнорували Лівію, була архаїчна модель Угоди про розвідку та розподіл продукції (EPSA IV). За старими правилами держава забирала собі приблизно 70–90% видобутку, залишаючи міжнародним компаніям мізер. Уявіть собі: за гіпотетичного прибутку в 100 мільйонів доларів підрядник отримував лише 5–15 мільйонів, при цьому несучи повний ризик витрат на розвідку . Науковці також вказували на системні недоліки цієї моделі, що просто вбивали стимули для капіталовкладень .

Щоб виправити ситуацію, Лівія розробила модернізовану модель, умовно названу EPSA V. Хоча повний текст нової угоди не оприлюднено, експерти та галузеві звіти виділяють ключові поліпшення:

• Зменшена частка держави — за деякими прогнозами, близько 66%, що потенційно дає внутрішню норму прибутку (IRR) на рівні 18–22%. Для порівняння, стара модель давала жалюгідні 2.5% .
• Спрощений механізм розподілу прибутку та пришвидшене відшкодування витрат, що замінює складний «фактор А» з попередньої моделі .
• Фіксована ставка для відшкодування витрат на розвідку, що вирішує давню проблему неможливості швидко повернути вкладене .

Нові правила роблять Лівію значно привабливішим місцем у порівнянні з іншими «фронтирними» напрямками, де ризики так само високі .

Стратегічне значення: від угорської енергобезпеки до лівійських амбіцій

Прем'єр-міністр Лівії Абдулхамід Дбейба та керівництво NOC позиціонують нову ліцензійну кампанію як ключ до досягнення амбітної мети — додаткових 850 000 барелів на день протягом наступних 25 років із перспективою виходу на рівень видобутку в 2 мільйони барелів на добу до кінця десятиліття . Блок O7 — лише один з елементів цієї мозаїки, але до першої комерційної нафти звідти ще роки: потрібні успішна розвідка, оцінка запасів та облаштування родовища .

Для угорської MOL Group частка в O7 — це стратегічний прорив. Компанія вперше виходить на лівійський апстрім, диверсифікуючи джерела постачання енергоресурсів для Центральної та Східної Європи. Для Будапешта це шанс зменшити залежність від російських трубопроводів та закріпитися в Середземноморському басейні . Для Repsol, яка вже є ключовим гравцем у Лівії завдяки управлінню родовищем Шарара (300 000 барелів на добу), це розширення офшорного портфеля, а для турецької TPAO — поглиблення регіонального енергетичного впливу .

Політичний дамоклів меч

Попри підписання угод і привабливіші фіскальні умови, політична реальність у Лівії залишається крихкою. Країною досі керують ворогуючі адміністрації на заході та сході, й агентство Reuters охарактеризувало весь ліцензійний раунд як спробу «оживити галузь на тлі триваючої політичної фрагментації» . Голова NOC Массуд Сулейман, звісно, підтвердив підписання угод, але чи зможе корпорація зберегти інституційну незалежність та гарантувати непорушність довгострокових контрактів — питання для інвесторів відкрите . Досвід попереднього десятиліття показав, що активність збройних формувань може зупинити навіть діючі родовища, не кажучи вже про нові розвідувальні проекти .

Зважаючи на це, угода щодо блоку O7 — це прорахована ставка Repsol, TPAO та MOL Group на те, що ресурсний потенціал Лівії разом із більш дружнім до інвестора фіскальним режимом тепер переважають постійні ризики врядування. Угода, безперечно, відкриває доступ до лівійського глибоководдя, але справжній вимір її успіху стане зрозумілим лише тоді, коли бурові долота досягнуть морського дна.