Попри оптимістичний прорив, між двома державами зберігаються значні розбіжності в тлумаченні змісту угоди, які підігріваються публічними позуваннями та жорсткою внутрішньою опозицією з обох сторін . Це далеко не всеосяжний мир, а радше тендітний контейнер для низки ключових, і досі глибоко контроверсійних, питань.
Меморандум замислювався як механізм, що спирається на принцип «дія за дію». За логікою Вашингтона, пом'якшення санкцій та розблокування фінансових активів жорстко прив'язуються до перевірених дій Ірану безпосередньо на місцях . Публічно узгоджені базові компоненти угоди такі:
Високопосадовець адміністрації США оцінив шанси на підписання в 80–85%, але попередив, що іранські прихильники жорсткої лінії досі намагаються зірвати прорив .
Найбільш вибухонебезпечний камінь спотикання — час пом'якшення санкцій і повернення заморожених іранських коштів. Сторони виходять із принципово несумісних передумов.
Позиція Ірану: Іранські переговірники, очолювані заступником міністра закордонних справ Каземом Гарібабаді, чітко заявили: щонайменше 50% заморожених закордонних активів Ірану — тобто не менше $12 млрд — мають бути розблоковані одразу після підписання меморандуму . Решта коштів із загальної суми, яку Тегеран оцінює в $24 млрд, повинні бути звільнені впродовж 60 днів
. Для Тегерана це не тактичний хід, а безумовна передумова
.
Позиція США: Вашингтон категорично відкидає ідею попереднього надання коштів. Американські посадовці наполягають, що послаблення санкцій, включно з доступом до заморожених активів, буде структуровано поетапно і залежатиме від підтвердженого виконання Іраном своїх зобов'язань . Високопоставлений представник адміністрації однозначно заявив: «Жодної готівки іранці не отримують, і жодного попереднього послаблення санкцій не передбачено»
. США дали зрозуміти, що могли б розглянути гуманітарний механізм (можливо, за сприяння Катару), який дав би Ірану доступ до частини коштів на дозволені закупівлі, але це навіть близько не відповідає вимогам Тегерана
.
Окрім суперечки про активи, американські та іранські офіційні особи публічно описують дві різні угоди, що породжує плутанину й недовіру.
Навіть якби компроміс щодо активів було знайдено, шлях до підписання блокує окрема, на вигляд нерозв'язна проблема. Іран оголосив припинення вогню в Лівані безумовною передумовою для фіналізації будь-якої угоди зі США .
Наразі цю умову не виконано. Ще 4 червня лідер «Хезболли» Наїм Кассем офіційно відкинув досягнуту за посередництва США угоду про припинення вогню між Ізраїлем і Ліваном, назвавши її однобокою та такою, що вимагає капітуляції його бійців . Він зажадав повного виведення ізраїльських військ з усієї території Лівану
. Після цієї відмови крихке перемир'я одразу ж зруйнувалося: між ізраїльськими силами й «Хезболлою» спалахнули нові бойові зіткнення
.
Це напряму підриває здатність Ірану виконати власну передумову і залишає меморандум США-Іран підвішеним у повітрі. Допоки ліванський фронт лишається гарячим, Іран може використовувати це як привід для затягування, водночас ризикуючи бути безпосередньо втягнутим у ширший конфлікт .
Весь процес тримався на активній роботі двосторонньої посередницької команди.
Міністерство закордонних справ Ірану публічно визнало посередницькі зусилля обох країн, навіть попри звинувачення Вашингтона в діях, що підривають дипломатичний процес . Інтенсивна човникова дипломатія поклала надзвичайний геополітичний тягар на Ісламабад і Доху: їхній успіх міг би принести Нобелівську премію миру, а провал — обернутися катастрофою.
Comments
0 comments