Таліби в Гераті викрадають жінок із таксі: масові арешти, осуд ООН і тотальне стирання жінок

Масштабна облава талібської поліції моралі в західному місті Герат, під час якої жінок масово затримували за нібито порушення дрес-коду, викликала різкий осуд з боку Організації Об’єднаних Націй. Це стало черговим свідченням того, що правозахисники називають прискореною кампанією зі стирання афганських жінок із публічного життя.

Операція, проведена 6 червня 2026 року Міністерством сприяння чеснотам і запобігання порокам (MPVPV), перетворила головні вулиці Герата на місце публічного приниження. Офіцери встановили блокпости, зупиняли таксі та громадський транспорт, примусово висаджували жінок і затримували їх. За свідченнями місцевих мешканців, лише за один день було затримано понад 20 жінок . Головною «провиною» стала відсутність бурки або довгої чадри — суцільного покривала, яке таліби вимагають носити в публічних місцях .

Ці арешти не були поодинокою акцією, а лише піком багатомісячної ескалації тиску в Гераті. Ще в середині січня 2026 року MPVPV виставляло аналогічні блокпости, змушуючи жінок без бурки або довгої молитовної чадри виходити з автівок і проходити публічний допит . Тоді ж поліція моралі оголосила неприйнятним традиційний гератський манто — довге пальто, яке місцеві жінки носили поколіннями . Місія ООН в Афганістані (UNAMA) ще у своєму звіті за січень–березень 2026 року зафіксувала систематичні випадки, коли інспектори MPVPV у Гераті примусово знімали жінок із громадського транспорту і змушували носити чадру .

Реакція ООН і задокументована система порушень

8 червня 2026 року UNAMA виступила з публічною заявою, висловивши занепокоєння через «численні арешти та затримання жінок у Гераті за ймовірне недотримання вимог до одягу» та наголосивши, що ці інциденти викликають «серйозну стурбованість щодо прав людини» . У заяві місія нагадала про право на свободу пересування та рівність перед законом .

Це засудження спирається на системний моніторинг ООН. Ширший квартальний звіт UNAMA за перші три місяці 2026 року виявив величезний масштаб операцій поліції моралі: щонайменше 336 осіб було свавільно затримано по всій країні, а в 59 задокументованих випадках жінки та чоловіки зазнали жорстокого поводження лише за цей період . Арешти часто стосувалися не лише стилю одягу, а й підстригання бороди чи прослуховування музики .

Стратегія стирання: архітектура тотального контролю

Гератська облава — це лише остання ланка у всеосяжній системі ґендерного пригнічення, яка різко посилилася після захоплення талібами влади у 2021 році. Експерти та посадовці ООН називають сукупний ефект цих політик «ґендерним апартеїдом» . Ключові етапи цієї ескалації:

• Травень 2022 — Основоположний указ: Таліби зобов’язали всіх жінок повністю закривати тіло в публічних місцях, залишаючи видимими лише очі, і рекомендували носити суцільну бурку. Ключове: указ стверджував, що жінки мають виходити з дому лише за «необхідністю», і попереджав про покарання їхніх родичів-чоловіків .
• Серпень 2024 — «Закон про мораль»: Режим кодифікував репресивну політику в єдиний закон. Закон про сприяння чеснотам і запобігання порокам формалізував суворі дрес-коди, заборонив звучання жіночого голосу в публічному просторі, заборонив зображення живих істот у медіа та зобов’язав жінок подорожувати лише з опікуном-чоловіком (маграм) . Управління Верховного комісара ООН з прав людини заявило, що цей закон «повністю стирає» присутність жінок у публічній сфері та «фактично намагається перетворити їх на безликі, безголосі тіні» .
• Липень 2025 — Арешти в Кабулі: У явному попередженні перед Гератом, агенти MPVPV заарештували десятки жінок і дівчат у кабульському районі Дашт-е-Барчі, витягуючи їх із торговельних центрів і звинувачуючи в «неправильному хіджабі» . UNAMA засудила це як «заштовхування жінок у ще більшу ізоляцію» .
• Листопад 2025 — Заборона на вхід до лікарень без бурки в Гераті: Таліби заборонили жінкам-лікаркам, пацієнткам і медпрацівницям заходити до лікарень без бурки. Показовим стало те, як влада зупинила хірургиню докторку Шабнам Фазлі біля входу до великої лікарні Герата і затримала її на кілька годин . Human Rights Watch назвала цю політику «атакою на жіночу автономію» і порушенням фундаментальних прав на роботу та охорону здоров’я, а організація «Лікарі без кордонів» (Médecins Sans Frontières) повідомила про падіння термінових госпіталізацій на 28% одразу після введення заборони .

Окрім дрес-коду, системний демонтаж прав жінок охопив освіту, працевлаштування та систему правосуддя. Понад 14 указів позбавили жінок доступу до середньої та вищої освіти, заборонили їм працювати в національних і міжнародних неурядових організаціях та ООН, а також обмежили свободу пересування вимогою мати опікуна-чоловіка для будь-якої подорожі на відстань понад приблизно 70 кілометрів .

Атака на сім’ю та правову автономію

Стратегія талібів також передбачає юридичне стирання автономії жінок у родині. Укази послабили захист у питаннях шлюбу та розлучення, зробивши практично неможливим ініціювання розлучення жінкою та дозволивши трактувати мовчання дівчини після досягнення статевої зрілості як згоду на шлюб, що фактично інституціоналізує дитячі шлюби . У березні 2026 року Рада Безпеки ООН у резолюції S/2026/170 висловила «серйозну стурбованість із приводу дедалі більшої та повсюдної ерозії поваги до прав людини та основоположних свобод, особливо для жінок і дівчат», і засудила правові заходи, що інституціоналізують ґендерну дискримінацію .

Міжнародна реакція та шлях уперед

Ситуація в Афганістані залишається одним із головних пунктів порядку денного Ради Безпеки ООН, яка в березні 2026 року продовжила мандат UNAMA до 17 червня 2026 року, а її члени закликали талібів скасувати заборону на роботу афганських жінок в ООН . Під час щоквартальних засідань заступниця голови місії ООН прямо заявляла, що талібські обмеження щодо жінок безпосередньо «гальмують прогрес Афганістану» та поглиблюють його міжнародну ізоляцію . Рада Безпеки чітко дала зрозуміти, що мир і процвітання «недосяжні», доки таліби не скасують заборони на освіту, працевлаштування та участь жінок у суспільному житті .

Системний характер цих обмежень, які тепер застосовуються через публічні арешти, покликані сіяти жах серед жінок під час повсякденних дій — як-от поїздка в таксі, — не демонструє жодних ознак послаблення. Допоки UNAMA та правозахисні організації документують кожну нову хвилю репресій, міжнародна спільнота стикається з постійним викликом: перетворити осуд на конкретні дії для захисту жінок і дівчат Афганістану.