Більша workforce — не обов’язково справедливіша

У 20 категоріях медичних працівників глобальна чисельність зросла на 81,2 мільйона людей у період із 1990 до 2023 року. У 2023 році до неї входили приблизно:

• 33,2 мільйона медсестер і акушерок;
• 15,1 мільйона лікарів;
• 7,6 мільйона працівників громадського здоров’я;
• 6,8 мільйона фармацевтів і фармацевтичних асистентів;
• 6,1 мільйона стоматологів і працівників стоматологічної допомоги.

Жінки становили більшість медсестер, акушерок і працівників громадського здоров’я. Водночас серед лікарів їх було менше половини — 43,9% у наведених оцінках. Частка жінок серед медсестер становила 80,7%, серед акушерок — 96,0%, а серед працівників громадського здоров’я — 89,5%.

Це свідчить не лише про гендерний дисбаланс, а й про поділ праці: жінки часто виконують критично важливу фронтову й доглядову роботу, тоді як у професіях із вищими доходами, повноваженнями та впливом їх представлено менше. Тому саме підрахунок кількості працівників може приховати важливі питання: хто виконує роботу, як її оцінюють і хто визначає пріоритети системи охорони здоров’я.

Звідки взялися 34,4 мільйона

Дослідники не визначали дефіцит просто як кількість незаповнених вакансій. Вони порівняли щільність медичних кадрів із найнижчими показниками в країнах, які вже досягли оцінки ефективного охоплення загальними медичними послугами на рівні щонайменше 80 зі 100. Отже, йдеться про емпіричний орієнтир, пов’язаний із реальним охопленням послугами, а не про універсальну норму штатної чисельності для кожної країни.

За цим підходом, у 2023 році світу бракувало:

Найбільша частина дефіциту припадає на медсестер і акушерок — їх потрібно майже у 3,4 раза більше, ніж лікарів. Це показує, чому кадрова політика не може зводитися лише до підготовки нових лікарів. На ефективне охоплення впливають також первинна допомога, сестринська справа, акушерство, стоматологія, фармація та послуги на рівні громад.

Порогові показники щільності кадрів змінилися

Попередній аналіз на основі даних GBD за 2019 рік оцінював, що для досягнення індексу ефективного охоплення на рівні 80 зі 100 країнам потрібно мати щонайменше на 10 тисяч населення:

• 20,7 лікаря;
• 70,6 медсестри й акушерки;
• 8,2 працівника стоматологічної допомоги;
• 9,4 працівника фармацевтичної сфери.

Новіший аналіз наводить інші спостережувані порогові значення: приблизно 23,8 лікаря, 64,5 медсестри й акушерки, 5,2 стоматолога та 5,6 фармацевта на 10 тисяч населення.

Ці цифри не слід сприймати як суперечність або як єдиний незмінний світовий стандарт. Дослідження використовують різні роки даних і методи оцінювання. Новий підхід спирається на найнижчу щільність кадрів серед країн, що досягли порога UHC 80, тоді як попередня робота моделювала мінімальні орієнтири за власною методикою. Зміни в охопленні даними, показниках країн і методології можуть впливати як на сам поріг, так і на розрахований дефіцит.

Південна Азія має найбільший абсолютний дефіцит

У Південній Азії бракує приблизно 13,6 мільйона працівників п’яти професійних груп. Регіональна оцінка включає близько 2,6 мільйона лікарів, 10,0 мільйона медсестер і акушерок, 0,7 мільйона стоматологів та 0,3 мільйона фармацевтів.

Велика чисельність населення є однією з причин, чому абсолютний показник Південної Азії такий високий. Водночас проблема регіону не лише кількісна. Потрібно також забезпечити розподіл працівників між містами, сільською місцевістю, біднішими районами та громадами, які мають найгірший доступ до медичної допомоги.

У країнах Африки на південь від Сахари ситуація інша, але не менш гостра: у 2023 році там спостерігалася найнижча щільність майже всіх основних категорій медичних працівників. Винятком були працівники громадського здоров’я. Найвищі показники мали країни з високим рівнем доходу.

Це показує, чому одна глобальна цифра може вводити в оману. Південна Азія має найбільшу потребу в абсолютних числах, а країни Африки на південь від Сахари — вкрай низьку доступність кадрів відносно чисельності населення та потреб. Обом регіонам потрібно більше працівників, але рішення мають враховувати демографічне зростання, тягар хвороб, спроможність системи освіти та умови для утримання фахівців.

Чому оцінка відрізняється від деяких даних ВООЗ

Показник у 34,4 мільйона не можна напряму порівнювати з кожною оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я. Оцінки ВООЗ можуть стосуватися інших років, професійних категорій, визначень потреби та горизонтів планування. Наприклад, у звіті ВООЗ наведено потребовий дефіцит у 20 мільйонів працівників у 2013 році, 15 мільйонів у 2020-му та прогнозовані 10 мільйонів у 2030 році.

Аналіз GBD відповідає на інше запитання: скільки лікарів, медсестер, акушерок, стоматологів і фармацевтів потрібно, щоб досягти оцінки ефективного охоплення UHC на рівні 80, використовуючи спостережувані пороги щільності кадрів у країнах, які вже досягли цього рівня.

Тому вища оцінка GBD не обов’язково спростовує нижчу оцінку ВООЗ. Ці показники стають оманливими лише тоді, коли їх подають так, ніби вони вимірюють одну й ту саму ціль, однаковий набір професій, рік і визначення дефіциту.

Самого набору працівників буде недостатньо

Підготовка й найм нових фахівців необхідні, але без зміни умов праці вони можуть призвести до швидкої плинності кадрів, нерівномірного розподілу та відтоку працівників із районів, де вони найбільше потрібні. Стійка кадрова стратегія має охоплювати весь професійний шлях:

• Освіта: розширювати підготовку кадрів, не жертвуючи якістю, викладацьким складом і доступом до клінічної практики.
• Розподіл: створювати стимули та системи підтримки для роботи в сільських і недостатньо забезпечених районах.
• Утримання: покращувати оплату, безпеку, організацію навантаження, соціальний захист і можливості кар’єрного розвитку.
• Гендерна рівність: протидіяти нерівній оплаті, домаганням, дискримінації, нерівному розподілу неоплачуваної роботи з догляду та непрозорим правилам підвищення.
• Лідерство: забезпечити жінкам реальне представництво в управлінні, політиці та професійному ухваленні рішень.
• Баланс навичок: інвестувати не лише в лікарів, а й у медсестринство, акушерство, фармацію, стоматологічну допомогу, працівників громадського здоров’я, первинну медичну допомогу та системи направлення пацієнтів.

Головний парадокс полягає в тому, що світ із 1990 року додав понад 80 мільйонів медичних працівників — значною мірою завдяки праці жінок, — але багато систем охорони здоров’я все ще не мають кадрової спроможності навіть для помірного рівня загального охоплення. Щоб змінити ситуацію, недостатньо просто наймати більше людей. Потрібно справедливіше оцінювати вже наявні професії, краще розподіляти працівників і створювати умови, за яких вони зможуть залишатися в системі та очолювати її зміни.

Більша workforce — не обов’язково справедливіша

У 20 категоріях медичних працівників глобальна чисельність зросла на 81,2 мільйона людей у період із 1990 до 2023 року. У 2023 році до неї входили приблизно:

• 33,2 мільйона медсестер і акушерок;
• 15,1 мільйона лікарів;
• 7,6 мільйона працівників громадського здоров’я;
• 6,8 мільйона фармацевтів і фармацевтичних асистентів;
• 6,1 мільйона стоматологів і працівників стоматологічної допомоги.

Жінки становили більшість медсестер, акушерок і працівників громадського здоров’я. Водночас серед лікарів їх було менше половини — 43,9% у наведених оцінках. Частка жінок серед медсестер становила 80,7%, серед акушерок — 96,0%, а серед працівників громадського здоров’я — 89,5%.

Це свідчить не лише про гендерний дисбаланс, а й про поділ праці: жінки часто виконують критично важливу фронтову й доглядову роботу, тоді як у професіях із вищими доходами, повноваженнями та впливом їх представлено менше. Тому саме підрахунок кількості працівників може приховати важливі питання: хто виконує роботу, як її оцінюють і хто визначає пріоритети системи охорони здоров’я.

Звідки взялися 34,4 мільйона

Дослідники не визначали дефіцит просто як кількість незаповнених вакансій. Вони порівняли щільність медичних кадрів із найнижчими показниками в країнах, які вже досягли оцінки ефективного охоплення загальними медичними послугами на рівні щонайменше 80 зі 100. Отже, йдеться про емпіричний орієнтир, пов’язаний із реальним охопленням послугами, а не про універсальну норму штатної чисельності для кожної країни.

За цим підходом, у 2023 році світу бракувало:

Найбільша частина дефіциту припадає на медсестер і акушерок — їх потрібно майже у 3,4 раза більше, ніж лікарів. Це показує, чому кадрова політика не може зводитися лише до підготовки нових лікарів. На ефективне охоплення впливають також первинна допомога, сестринська справа, акушерство, стоматологія, фармація та послуги на рівні громад.

Порогові показники щільності кадрів змінилися

Попередній аналіз на основі даних GBD за 2019 рік оцінював, що для досягнення індексу ефективного охоплення на рівні 80 зі 100 країнам потрібно мати щонайменше на 10 тисяч населення:

• 20,7 лікаря;
• 70,6 медсестри й акушерки;
• 8,2 працівника стоматологічної допомоги;
• 9,4 працівника фармацевтичної сфери.

Новіший аналіз наводить інші спостережувані порогові значення: приблизно 23,8 лікаря, 64,5 медсестри й акушерки, 5,2 стоматолога та 5,6 фармацевта на 10 тисяч населення.

Ці цифри не слід сприймати як суперечність або як єдиний незмінний світовий стандарт. Дослідження використовують різні роки даних і методи оцінювання. Новий підхід спирається на найнижчу щільність кадрів серед країн, що досягли порога UHC 80, тоді як попередня робота моделювала мінімальні орієнтири за власною методикою. Зміни в охопленні даними, показниках країн і методології можуть впливати як на сам поріг, так і на розрахований дефіцит.

Південна Азія має найбільший абсолютний дефіцит

У Південній Азії бракує приблизно 13,6 мільйона працівників п’яти професійних груп. Регіональна оцінка включає близько 2,6 мільйона лікарів, 10,0 мільйона медсестер і акушерок, 0,7 мільйона стоматологів та 0,3 мільйона фармацевтів.

Велика чисельність населення є однією з причин, чому абсолютний показник Південної Азії такий високий. Водночас проблема регіону не лише кількісна. Потрібно також забезпечити розподіл працівників між містами, сільською місцевістю, біднішими районами та громадами, які мають найгірший доступ до медичної допомоги.

У країнах Африки на південь від Сахари ситуація інша, але не менш гостра: у 2023 році там спостерігалася найнижча щільність майже всіх основних категорій медичних працівників. Винятком були працівники громадського здоров’я. Найвищі показники мали країни з високим рівнем доходу.

Це показує, чому одна глобальна цифра може вводити в оману. Південна Азія має найбільшу потребу в абсолютних числах, а країни Африки на південь від Сахари — вкрай низьку доступність кадрів відносно чисельності населення та потреб. Обом регіонам потрібно більше працівників, але рішення мають враховувати демографічне зростання, тягар хвороб, спроможність системи освіти та умови для утримання фахівців.

Чому оцінка відрізняється від деяких даних ВООЗ

Показник у 34,4 мільйона не можна напряму порівнювати з кожною оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я. Оцінки ВООЗ можуть стосуватися інших років, професійних категорій, визначень потреби та горизонтів планування. Наприклад, у звіті ВООЗ наведено потребовий дефіцит у 20 мільйонів працівників у 2013 році, 15 мільйонів у 2020-му та прогнозовані 10 мільйонів у 2030 році.

Аналіз GBD відповідає на інше запитання: скільки лікарів, медсестер, акушерок, стоматологів і фармацевтів потрібно, щоб досягти оцінки ефективного охоплення UHC на рівні 80, використовуючи спостережувані пороги щільності кадрів у країнах, які вже досягли цього рівня.

Тому вища оцінка GBD не обов’язково спростовує нижчу оцінку ВООЗ. Ці показники стають оманливими лише тоді, коли їх подають так, ніби вони вимірюють одну й ту саму ціль, однаковий набір професій, рік і визначення дефіциту.

Самого набору працівників буде недостатньо

Підготовка й найм нових фахівців необхідні, але без зміни умов праці вони можуть призвести до швидкої плинності кадрів, нерівномірного розподілу та відтоку працівників із районів, де вони найбільше потрібні. Стійка кадрова стратегія має охоплювати весь професійний шлях:

• Освіта: розширювати підготовку кадрів, не жертвуючи якістю, викладацьким складом і доступом до клінічної практики.
• Розподіл: створювати стимули та системи підтримки для роботи в сільських і недостатньо забезпечених районах.
• Утримання: покращувати оплату, безпеку, організацію навантаження, соціальний захист і можливості кар’єрного розвитку.
• Гендерна рівність: протидіяти нерівній оплаті, домаганням, дискримінації, нерівному розподілу неоплачуваної роботи з догляду та непрозорим правилам підвищення.
• Лідерство: забезпечити жінкам реальне представництво в управлінні, політиці та професійному ухваленні рішень.
• Баланс навичок: інвестувати не лише в лікарів, а й у медсестринство, акушерство, фармацію, стоматологічну допомогу, працівників громадського здоров’я, первинну медичну допомогу та системи направлення пацієнтів.

Головний парадокс полягає в тому, що світ із 1990 року додав понад 80 мільйонів медичних працівників — значною мірою завдяки праці жінок, — але багато систем охорони здоров’я все ще не мають кадрової спроможності навіть для помірного рівня загального охоплення. Щоб змінити ситуацію, недостатньо просто наймати більше людей. Потрібно справедливіше оцінювати вже наявні професії, краще розподіляти працівників і створювати умови, за яких вони зможуть залишатися в системі та очолювати її зміни.